Травнева пора. Пора прокидання природи. Буяє зелень. Природа відновлюється від зимової сплячки, а браковані браконьєри з нестримним завзяттям приступають до свого не вельми законного та й просто аморального промислу. Здається ж нерест. Свята пора не чіпати рибу і дати їй спокійно віднереститись, не турбуючи її своєю не потрібною увагою. Не дарма ж в давнину навіть церковні дзвони не дзвонили в нерестову пору, шануючи таким чином це інтимне рибне дійство. Було таке, та на жаль минуло. Тепер ж рибі немає спокою цілорічно. Тут і екрани, і сітки, і електролови, і інша нечисть, не залишає її в спокої, щорічно зменшуючи рибні запаси нашої Батьківщини.
Таким чином, щоб хоч якось повпливати на цю невтішну ситуацію, групою небайдужих однодумців було прийнято рішення провести сплав по Дністру з метою хоча б мінімального зменшення браконьєрського пресингу по відношенню до риби та ще й в нерестовий період, а зважаючи на підтримку з боку Юрія з рафтингового центру splav.lviv.ua, який люб'язно забезпечив нас спорядженням, а цього разу ми сплавлялись вже на двох катамаранах, що значно збільшувало продуктивність знищення сіток, рішення було успішно втілене в життя!
Отже трішки хронології. Сухо й скупо, але по факту.
Вівторок, сьома ранку, жваве перехрестя вулиць Стрийська - Наукова. Місце збору старих та й нових, зате небайдужих до ситуації, знайомих. Мимовільні роздуми стосовно майбутнього сплаву, обмін останніми новинами і ось вже підїжджає наш білий кораблик, який має доставити нас до місця початку сплаву. Швидка погрузка речей, легеньке втрамбовування колективу в салон і наше авто, сповнене хорошого настрою і позитивних емоцій, відправляється в напрямку Миколаєва.
Дорога коротається за розмовами. Тема незмінна - рибалка. Про що ж інше можуть спілкуватись рибалки, які довго не бачились. Звичайно ж всі діляться враженнями останніх рибалок і досвідом, здобутим під час них. Шлях до Розвадова промайнув як одна мить. І ось ми вже на місці.
Дністер зустрів нас вранішньою прохолодою, коровами і сміттям.
Сміття - це окрема тема. Не оминути її важко, але чіпати не хочеться, оскільки з нею зв'язаний лише негатив. От якого біса розглядати річку як персональний смітник? В голові не вкладається.
Але я не про те. Я про сплав.
Так от. Прибули. Вивантажуємо спорядження і під чітким керівництвом наших інструкторів Юрія і Богдана приступаємо до збору наших плавзасобів. Під час збору катамаранів, на жаль, виникло кілька неприємних моментів, але їх швидке вирішення ні на крапельку не применшило позитив, який так і висів в свіжому придністровському повітрі.
Зібрали плавзасоби, розподілили екіпажі по кольорах і вподобаннях, дехто, тобто я, ще встиг перекусити, спустили катамарани на воду. Короткий інструктаж - ліві вперед, праві вперед, табань, тарабань і інші специфічні команди. Розподіливши зони впливу та контролю - червоним правий берег, оранжевим лівий - пішли вниз по Дністру.
Спочатку невміло й асинхронно, але поступово набравши темп, ми пішли попри правий і лівий берег, не пропускаючи перспективних, з точки зору браконьєрів, місць, де б могли стояти сітки. Перші метри, перші кілометри. Сітки не клюють. Як показувала практика минулого сплаву, сіток слідувало чекати в межах населених пунктів або поруч з ними і сітки в основному стояли по тому ж боку, що й село. Так і було цього разу.
Підпливаючи до Верина, в команди червоних покльовка, яка закінчилась результативно - перша сітка успішно витягнута з води і складена до майбутнього знищення. Вже в самому Верині аналогічно успішно було знищено ще кілька сіток і екранів, щой підтверджувало мою теорію, що браконьєри, хоч і кляті виродки і ще кілька слів, які не пропустить цензура, але раціональні сволочі і від нажитих місць далеко не відходять. Це ж підтверджували і нульові улови команди, яка плила по лівому боці. Нема села - нема сіток.
А кругом краса. По берегах зелень, вода чистенька, світить весняне сонечко, легенький вітер обвіває лице, з води вистрибують дельфіни - що ще треба, щоб спрагла за позитивними емоціями душа почувалась щасливою.
Насолоджуючись красою навколишніх видів і детально вивчаючи береги на предмет наявності підозрілих патичків, шнурків та інших можливих місць паркування сіток, продовжуємо свій сплав далі.
Так і пливемо - село зліва, клює в лівих, село справа, клює в правих. Лівим, на жаль, чи то може на щастя майже не клює, на що лунають постійні дружні підколки з боку команди правих, але ми віджартовуємось і пливемо далі. Тим не менше покльовувало і в нас. Час-від-часу дістаємо із води то екран, то чудо китайської промисловості - сітку-путанку, які нещадно шматуємо і складаємо для подальшої врочистої кари вогнем.
Помаленьку пливемо все далі. Радує погода, радує навколишня краса, радує хороша й різноманітна, але позитивна компанія.
Назнімались сіток, наламались екранів, попутно кілька разів зупинялись перевести дух.
Врятували маренку.
На жаль, не врятували голавлика, який зазнав несумісних із життям травм в недолюдській сітці, і поступово доплили до Березини.
Зупинка для обіду. Обговорення подальших планів і одностайне рішення припинити наш сплав, беручи до уваги й так пройдену чималу віддаль і немалу кількість знищених браконьєрських знарядь. Розбираємо катамарани і дружно приступаємо для перекусу попри "хто що мав" та шашлик.
По закінченню перекусу, приступаємо до врочистого спалення сіток та екранів, завершивши таким чином на мажорній ноті і без того хороший день.
Далі була дорога додому, на наступний день була приємна біль в всіх запчастинах тіла і приємна радість на душі від того, що зробили дійсно хороше й корисне діло.
Хочу подякувати всім учасникам сплаву, організаторам, старим і новим знайомим за такий позитивний момент в сірих буднях, а Львівському клубу активного відпочинку за те, що згрупував таких чудових людей поміж собою. дякую Вам! Приємно мати таких друзів!
. Думаю, декілька десятків знищених сіток тому підтвердження.
) 
.
