Анонс

Дорогі Друзі, ласкаво просимо на Форум активного відпочинку!
Пошук по www.active.lviv.ua:
Пользовательского поиска

Нариси до історії ловлі риби спінінгом.

Авторскі статті учасників форуму

Нариси до історії ловлі риби спінінгом.

» 20.12.2009 07:44 pm

Зразу скажу що цей опус не претендує на наукове дослідження. Одного дня мене зацікавило питання хто ж придумав перший воблер і я почав ритись в Інтернеті щоб знайти інформацію. Що з цього вийшло і що саме я знайшов – вирішив поділитись з вами.

Основним джерелом інформації стали сайти колекціонерів старовинного риболовного приладдя. Існує значна кількість спільнот колекціонерів які вишукують інформацію і публікують її на своїх сайтах. Також непоганим джерелом виявився аукціон ebay де продається усіляке приладдя таке як старі воблери та котушки. Звичайно в таких джерелах здебільшого є інформація про приладдя яке збереглось до наших днів, натомість є повно фото з різних ракурсів.

Отже назва метода якій відомий нам як спінінг походить від англійського spin одним зі значень якого є крутити. Очевидно що це стосується крутіння котушки. Крім власне котушки для цього методу ловлі треба ще прут, жилка, приманка та гачок. Окремі компоненти для спінінга розвивались з іншими риболовними методами і лише згодом, коли рівень технологій досяг такого рівня, що котушки дозволили закидати приманки – всі компоненти змогли бути об’єднані в спінінг.

Нажаль не відомо коли саме люди додумались використовувати наживку на гачку з мотузкою щоб упіймати рибу. Проте історики стверджують що прут, жилка, гачок і наживка були відомі єгиптянам та китайцям ще за 2000 років до нашої ери. Перші гачки були кістяними, пізніше бронзовими. Єгиптяни робили жилку з кінського волосу, китайці плели жилку з найтоншого шовку. Природно що спочатку використовувалась жилка, гачок і наживка і лише пізніше в цю конструкцію був доданий прут.

Найдавніша письмова згадка про використання штучних наживок яка дійшла до наших часів є ”Природна історія Еліано” (Ælian’s Natural History, Claudio Eliano) створена приблизно в 200 році нашої ери. Доктор Андрю Херд (Dr. Andrew N. Herd) на своєму сайті [2] пише що Еліано ніколи не покидав межі Італії, а в своїй роботі намішав власні спостереження, легенди, міфи і твори ранніх авторів. В книжці відсутня структура і вона містить багато помилок які могли бути легко усунуті автором, але так як написання книги скоріш було для автора розвагою, він не бачив причин чому не може спочатку обговорювати слонів а потім драконів. Як би там не було, але Еліано написав наступні рядки:

чув про македонський спосіб рибальства. Між Borœa та Салоніками тече річка Astræus. В ній живе риба з плямами на шкірі, як її називають – вам краще запитати македонців. Ці риби харчуються комахами які живуть поблизу річки. Ці комахи не схожі на тих що знайдені в інших місцях і не схожі на ос, скоріше вони мають щось спільне між комарами та бджолами. Вони своєрідно літають, за розміром як мошка, імітують колір оси і гудуть як бджоли. Місцеві мешканці називають їх Hippouros. Ці комахи шукають їжу поблизу річки і впадають в око рибам що плавають у воді. Коли риба помічає комаху на водній поверхні, вона рухається обережно щоб не сполохати свою жертву, рухається до гори як тінь, вона ніжно відкриває свій рот і заковтує комаху, як вовк що полює на овець на пасовиську чи орел що викрадає гусей з подвір’я, холи комаха спіймана – риба уходить на глибину.
Рибалки знають про таку поведінку риби, проте вони взагалі не використовують цих комах як наживку, коли людські руки торкаються комахи вони втрачають своє натуральне забарвлення, крила псуються, і комахи стають не цікавими для риб. З цієї причини рибалки не користуються комахами, і ненавидять їх за погані властивості, але рибаки хтіли ловити рибу і зробили кращі приманку своїми руками.
Вони закріпляють червону (темно червону) вовну навколо гака, і прикріпляють до вовни дві пір’їни по кольору схожих на віск взятих з бороди півня. Їхні прути завдовжки шість футів з жилкою такої ж довжини. Рибаки закидають оснастку в воду і риба, приманена і оскаженіла від такого кольору, кидається прямо на приманку думаючи що отримає ласий шматок їжі, проте коли вона відкриває рот то ловиться на гачок і попадає в полон.


Переклад тексту літературний в рамках мого не особливо гарного знання англійської мови. Цитата англійською мовою взята з сайту доктора Херда яку він певно взяв з роботи Редкліфта ”Рибальство від стародавніх часів” (Radcliffe's Fishing from the Earliest Times, передрук Murray 1921), Редкліф каже що він адаптував його переклад з ”Літератури рибальства” Ламберта (Lambert's Angling Literature, England 1881). До цього переклад латинською був надрукований в ”Історії тварин” Геснера (Gesner's Historia Animalium, 1558), і залишався практично не відомим доки Олівер (Oliver) не перевідкрив цей текст в 1834 році.
Якщо комусь захочеться прочитати найстаріший переклад англійською, текст може бути знайдений в Westwood and Satchell's Bibliotheca Piscatoria, ну і нарешті відмінний сучасний переклад може бути знайдений в Loeb Classical Library Aelian On Animals [1].

Текст Еліано є цікавий тим що в ньому чітко вказано що риболови не використовували натуральних комах, а робили власних штучних. До решти деталей опису треба відноситись критично, Еліано полюбляв ель тому міг щось і наплутати [1,2].

Рибальство з використанням мушок було відоме в середньовічній Європі. Перша згадка про це датована приблизно 1210 роком. Герой романсу Вольфрама фон Ешенбаха (Wolfram von Eschenbach) ловить форель та харіуса з використанням мушки (не відомо чи вона була натуральною чи штучною). Інші тексти вказують що рибальство на мушку використовувалось ”простолюдинами” з 1360 року на великій території від швейцарської рівнини до Штирії (Styria). Британські рукописи датовані 14-15 сторіччям хоч і вказують що рибальство на мушку використовувалось широко в ті часи, проте вони не пропонують повного опису процесу, а згадують рибальство лише побічно в контексті що таке рибальство вимагає ретельного тренування і в певній мірі є складним. Певно самим повним описом датованим початком 15 сторіччя є Баварський рукопис (рукопис зберігається в Баварському абатстві Тегернзее, Bavarian abbey of Tegernsee). В рукописі Тегернзее наводиться як мінімум 50(?) безіменних мушок. Цікавим є те що в рукописі наводяться мушки призначені для ловлі коропа, щуки, сома, миня, лосося, форелі і харіуса [2].

Відомо що невеличкі фігурки рибок використовувались для приманювання великих хижаків в Сибіру (манные рыбки). В цих фігурках були отвори в верхній частині, за які їх підвішували так щоб вони плавали в воді, коли на таку рибку спокушалась велика і підпливала – її били гарпуном, стріляли з лука, чи арканили за допомогою петлі з кінського волосу. Звісно це не були воблери в звичному розумінні, але те що крупних хижаків приманювали такі фігурки – знали давно.

Коли з’явились перші блешні (що коливаються чи що обертаються), а також перші воблери точно не відомо. В багатьох джерелах наводиться думка що такі види приманок на початку робились рибалками в одиничних екземплярах для власних потреб і лише згодом поширились масово.

Деякі джерела вказують що перша відома згадка про рибальську котушку датується приблизно 12 сторіччям нашої ери. Ніби на малюнку китайського художника Ма Юань (Ma Yuan) датованому 1195 роком зображений китайський рибалка що користується котушкою. Хоча скільки я на цю картину не дивися – котушки я там не побачив, більше схоже що риболов просто використовував прут щоб намотати на нього залишки жилки (причому жилка намотувалась в верхній частині пруту). В 1651 році в англійській літературі вперше згадується про ”вітер” прилаштований в нижній частині прута. І це вважається першою письмовою згадкою про котушку. Як би там не було, до 1800 року котушки здебільшого використовувались для збереження надлишкової жилки, чи для виважування риби, і не використовували в процесі закиданні приманки. В 19 сторіччі починається стрімкий розвиток мультиплікаторних котушок, що, зрештою, зробило можливим використання котушки при закиданні приманки. Хоча ймовірно мультиплікаторні котушки були винайдені в Великій Британії, котушки Джорджа Снайдер (George Snyder) зі штату Кентуккі розроблені 20 роках 19 сторіччя і пізніше вдосконалені іншими майстрами стали найбільш відомими мультиплікаторами 19 сторіччя [7]. Створення масового виробництва і, як наслідок, зменшення ціни привило до різкого збільшення популярності методу ”кидання жрачки” (bait casting) і стимулювало бурхливе створення нових та вдосконалення існуючих приманок.

Патенти на вдосконалення ”риболовних гачків” видаватись в Сполучених Штатах з 1852. Патенти здебільшого стосувались вдосконалень блешень що обертаються чи коливались, удосконалень для зменшення кількості зачепів, створення девонів, проп-бейтів.

Ймовірно найбільш відомим комерційно успішним розробником штучних спінінгових приманок в 19 сторіччі став E. A. Pflueger. Цікаво що в каталозі Enterprise Mfg. за 1895 рік, поруч з звичними нам блешнями що обертаються рекламується продукція під назвою Pflueger’s American Phantom Minnow – такій собі проп-бейт з трьома трійниками і повідком – цікавим є те що ця приманка вироблялась в двох версіях: звичайній та люмінесцентній. Це наштовхує на думку що такі приманки були достатньо розповсюджені і виробники почали використовувати додаткові ”принади” для просування своєї продукції. В цьому ж каталозі є обертали з двома пелюстками, а також, штучні мушки, жабки, рачки і навіть хробаки [4].

Створення прообразу сучасного воблера приписується американському пасічнику Джеймсу Хеддону (James Heddon). Ніби в 1894 році він стругав деревину поблизу дамби старого млина, збираючись додому він викинув відходи в воду і побачив що великороті окуні накинулись на деревину що коливалась на поверхні води, зацікавившись цім він почав експериментувати з дерев’яними приманками і 1 квітня 1902 року запатентував нову риболовну приманку "Dowagiac"(патент номер 693,433). Створений в 1920 році воблер "Heddon Lucky 13" мав великий комерційний успіх в Сполучених Штатах, а в 1932 році компанія ”Хеддон та сини” виробила перший в світи пластмасовий воблер.

В 1936 році свій перший воблер з соснової кори зробив фінський рибалка Лаурі Рапала. Історична заслуга Лаурі полягає в тому що він перший здогадався приробити до тіла воблера лопатку яка заставляла приманку коливатись і занурюватись на задану глибину.

Я не знаю чи справді все так було як розповідали Хеддон і Рапала.
Думаю ті кому стало цікаво зможуть знайти додаткову інформацію в джерелах якими я користувався. Особливо рекомендую глянути каталоги опубліковані на сайті National Fishing Lure Collectors Club.

1. Claudio Eliano
2. Dr. Andrew N. Herd. A fly-fishing history
3. Juliana Berners, The boke of Saint Albans
4. The National Fishing Lure Collectors Club
5. Antique Fishing Lures by Floyd Roberts
6. Old and Antique Fishing Lure and Reel Clubs
7. The Old Reel Collectors Association
8. Fishing for History: The History of Fishing and Fishing Tackle

admin
Site Admin
Site Admin
 
Повідомлення: 359
З нами з: 13.01.2007 01:10 pm
Звідки: Львів

Повернутись в Статті



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 0 гостей