Львівський клуб активного відпочинку

Оскільки Нахлист і особливості ловлі риби принципово відрізняються від всіх інших видів риболовлі хочу запропонувати звіти про рибалки на мушку описувати тільки у цій гілці.
ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО
- Коли Ви хочете поділитися своїми успіхами і трофеями, то не забувайте що Ваші повідомлення читатимуть не тільки чесні рибалки, але й недобропорядні люди, які винишують водні ресурси нашої рідної країни(зашкоджуючи тим самим собі і наступним поколінням), тому прошу не розголошувати про місця де ви ловите/-ли (максимум - Регіон).
- Усе решта - стратегія ловлі, мушки будуть завжди вітатися і служитимуть як для початківців, так і для практикуючих нахлистовиків

Звіт з Кольського полуострова
Дорогі колеги хочу вам запропонувати звіт з рибалки з Кольського п-ва (від 1-го по 9-те серпня) мого колеги з Києва Едуарда Ковалевського. Він нахлистовик із семирічним стажем, вяже прекрасних мух, особливо лососеву класику, а також нахлистовий консультант у компаній Екстрім Експедішн.

Первую неделю августа провели на Верхней Варзине, на базе «Кумжа».
Вылезли из вертушки, поужинали, побежали на воду. На втором пуле семужья поклевка и сход после нескольких секунд борьбы... Температура воды выше 14, но ес-но, после такого начала сразу "уперся" в семгу, и упертость еще больше возросла (о чем впоследствии пожалел - см. дальше), когда на следующий день увидел периодически прыгающих мамок длиною наверняка больше метра и один из финнов во время ночной ловли кумжи попутно умудрился припарковать семгу в 97 см. В результате мной было поймано всего две рыбы и еще три "нервных" подсечки, после каждой из которых пальцы в дверь хочется засунуть. Зато побит личный рекорд (92 см). Попутно попадаются гольцы (400-800 гр, довольно много) и поймано две хорошие форели (53 и 55 см). Но о форели отдельный разговор…
Итак, я первые четыре дня "пробиваю" семужьи пулы, а четыре горячих финских парня, которые были с нами на базе, почему-то спят... а ночью ходят ловить кумжу... 5 рыб за ночь, 12 рыб, 18 рыб... Когда это говорилось за завтраками, я думал только о семге.
Все-таки решились с другом в предпоследнюю ночь сходить посмотреть, че ж там эти финны делают. Пришли на пул в часов 11 вечера. Тишина... Рыбы не видно... Около 12 начинает летать ручейник и то там, то сям периодически появляются кумжины, делающие "дельфинчика" (прим. автора - это когда кумжа собирает насекомых с поверхности сначала появляется раскрытая пасть, затем спинной плавник... довольно похоже на дельфина
). Процесс начинается захватывающий - видишь кормящуюся рыбу и нужно подать муху ей под нос. Проводка, вторая, есть! Несколько минут борьбы и сход. Меняемся с другом местами. Через несколько минут он вываживает полуметровую кумжу. Рыба показывается по всему пулу, но кастеры из нас неважные и мы идем дальше. Среди сплошных порогов видим участок гладкой воды размером 15*15 метров, и «дельфинчика», который показывается каждые три-пять секунд. Начинается соревнования «чью муху быстрее возьмет». Побеждает друг, но рыба уходит вниз, в бурло, и сходит. И т.д. Понемногу приходит понимание, что мы потеряли, когда спали ночью…
Но я довольно упертый и днем снова пытаюсь поймать семгу. И снова прыжки громадин, испорченные нервы и усталость к вечеру. Друзья на ночь идут вверх по течению, я иду вниз. Первую полуметровую кумжу ловлю рано, «пробив» небольшую обраточку за большим камнем в метрах 100 от лагеря. Иду вдоль реки вниз по течению. Полетел ручейник, но выходов рыбы не видно. Рядом с подводным камнем замечаю появившийся спинной плавник. На третьей проводке удар и минимум пять минут борьбы. Без подсака кумжа в 62 см приходится «парковать» как семгу, между двумя камнями – других вариантов нет. Реанимировал рыбу, покурил и пошел спать – хоть и последняя ночь на северной рыбалке, но с адреналином перебор, все-таки одноручная пятерка – это не двуручник 7/8 класса… И Рыбу свою я поймал… Даже две Рыбы…
Резюме. Все-таки надо было днем спать, а ночью ловить…
Перше джерело звіту тут http://forum.extour.com.ua/viewtopic.php?t=190,. Він охоче відповість на всі запитання!
Фото додаю внизу! Приємного перегляду!

Нещодавно був у Чорногорії і мав можливість порибалити на прекрасній ріці Тара, яку називають сльоза Європи. На цій ріці окрім рибалки можна зайнятися рафтінгом, банджо джампінгом, подорожами, але в мене була тільки рибалка..

Перший день
Виїхали о 7:30 ранку з м.Будви. Дорога була не дуже дальня, але довга через серпантини, каньйони як на всіх дорогах Чорногорії . Мій чорногорський друг Младен запропонував нам їхати в м. Колашин на р. Тара. В Колашині є нахлистова зона вздовж річки на 5 км, ліцензія коштує 10 Євро/день. Спочатку хотіли жити в готелі (я сказав би навіть нахлистовому, бо там проводять фести-семінари), але нам то було трохи задорого (десь 40 Євро). Він нам запропнував переночувати у самого рибнадзора за 10 євро з носа + він живе 100 м від річки. Приїхали під саму ріку, поки чекали рибнадзора Вейо, я вже бачив як харіус харчується на ріці. Вейо нас забрав, пригостив кавою і лозою (місцевою самогонкою із винограду) і ми пішли рибалити. Чистота ріки просто вражала на повал, недарма її називають сльоза Європи. Я почав з «франції» на найближчому перекаті як і у нас – майже під ноги, але успіху не було.. Вейо якось бачив де сидить риба і мені показував.. я ні.. кидав... кидав.. ніц. Потім він мені каже «Ти єст проблем. Река чиста. Риба тебя видит». Треба було кидати з одного берега під інший. Я «францією» так не міг, тому майже на колінах став і кидав під берег.. на протязі години злапав першу «пастрмку» (форель по їхньому). Потім ще був вихід, але зірвалась. Риба також була трохи активна на сухаріка, але успіху не було. Настала 3 година дня і ми пішли на обід. Нас дуже гарно нагодували (причому ми спочатку попросили, щоб нас відвезли в якусь забігаловку, але Вейо вперто сказав, що о 3 прийде його жінка і вона нас нагодує). «Укусно» поїли. Вейо відвіз нас на місце до мосту, яке я не раз бачив в ютубі. Там ловила нахлистова сімейна пара з Румунії, а ми з України такі самі). Трохи на англійській ми розумілися. Вони вже були перед нами там 3 дні (до речі кожен четвертий день рибалки на тому місці - безкоштовний). Це місце було дуже схоже на наше улюблене впадіння, тільки глибина там сягає два і більше метра. Харіуси на дні просто лежали..Що я їм не кидав, а їм було пофіг. Почав ловити методом Вейо – кидати під другий берег і цапнула форель (до 20 см.), потім зловив ще харіуса стандартного як і у нас. Вниз по течії було лінки йти, а вверх – дорога до нічлігу. Я ловив звичайним класичним апстрімом і де-не-де виловлював форельок. По фото видно яка красива річка, а ловив і милувався кожним перекатом і балдів, що я тут, на тих омріяних місцях, які я бачив тільки на фото. Младен (нажаль ми з ним так і не зустрілися, бо йому трохи було до нас добиратися, а в нього зара сезон – мушки на замовлення в’яже і гідом працює, причому одним із найдорожчих в Чорногорії (бере 50 євро за день+бензин) час від часу мені наяюрював по телефону і давав поради. Обіцяв що після 17-18 почнеться «бум» на суху мушку… І все-таки «бум» почався коли сутеніло. Форель виплигувала як дурна. Це не був справжній «хетч»(масовий вильот мушок), але риба виплигувала агресивно. Я відривався покльовками, виводжуванням, краєвидами.. В той час Ляна на перекаті класично витягнула харіуса на «францію» (на німфу, яка вже була без головки, нитки торчали у всі сторони – фото на ссилці). Не хочеться брехати скільки я зловив форелей, але штук 25-30 точно. Тільки форель.. навіть не вірилося, але то було супер враження. Вже зовсім темніло і холоднішало в горах, Ляна ходила по берегу щоб не змерзнути, а я ловив і ловив майже до повної темноти…
Вечір ми провели прекрасно спілкуючись з Вейо (він ловить з 6 років, а нахлистом останні 2) і його жінкою Весною. Пили лозу, каву, курили, обмінювалися досвідом. Вейо показував мушки на хучо-хучо і казав що наступного року поїдем на них. Він також заядлий мисливець і показував нам фотки з кабанами.
Десь ще між тим похвастався Младену і він був щиро за мене радий (казав, що я «траут кіллер»). Як не крути, а вони наші люди – душевні слов’яни.
Настала північ і ми домовилися прокинутися о 5 і виїхати до мосту.

Другий день.
Я прокинувся разом з будильником, жінка вирішила виспатися. Ми попили кави і поїхали до мосту. Румунська парочка приїхала після нас – це мене радувало. Я вже встиг зловити форельну під 30 см. Десь біля 6 ранку почав біситися харіус і я перейшов на сухаріка. Не на всі мушки клював. Вейо дивився в мій флайбокс і вибирав мушки які треба поставити. Одну таки він вдало вибрав і я зловив харька (той що в мене найбільший на фото). Мене сухарік трошки дістав і я перейшов знову на німфи. Вейо спав в машині. Чесно кажучи я був вже втомлений його порадами. Поставив свою робочу важку німфу, закинув декілька раз в струю, і шнур зарухався. Підсікаю. Ой щось важке. В паніку не впадаю, вона мені пару раз показалася на поверхні. Роблю на ріці шум. Кричу до Вейо типу «Подсак». Він мені щось базарить непонятне по чорногорськи. Я вроді далі на морозі з нею воюю. Так продовжувалося може 3 хв, а потім вона бздень і усе обірвала (або я думаю перетерла об камінь чи імпульсивно в яму вскочила).. В мене руки опустилися, серце б’ється, Румун аж підбігав офігівший..
Тепер про неї трішки
Вона вже не вперше там ловилася і там живе. Її ловлять там і слідкують, щоб ніхто не вбив. Відпускаючи – цілують). Вейо бачив цю форель вже там не вперше, тому його оцінка була – 3,5 кг.
Всеодно, я був щасливий принаймні тим, що я відчув її силу і присутність. Після мого фіаско вона зійшла на спокійну воду і ми її бачили як вона відпочивала. Коли засвітило сонечко на це впадіння, то було видно як якась величезна видовжена чорна тінь плавала в бистрині. Як я не пробував її там виловити ще, але вона не брала… Отже пробув я на тому місці до 10:30 ранку і пішов вниз по течії. Якщо вверх по течії були тільки форелі, то внизу ловив тільки харіусів стандартного розміру 20-25см. Мій час був до 13:30. Отже менше обловлював місця, а більше йшов по річці вниз щоб побачити її красоти. Тим не мене з десяток харіусів я ще встиг злапати. Коли розповідав про це Младену, то він казав мені “Mate I really like you, even I never had it on the hook”.
Біля першої мене вже чекав Вейо біля мосту. Це були останні хвилини на ріці Тара, бо о 2-ій вже ми мали сідати на автобус в Будву. Приїхали до нього в дім. Розрахувалися. Він мене виписав бумажку – ліцензію на пам'ять. Ляна сиділа на терасі, а я повний вражень розповідав про монстра який в мене був на гаку…
Вже ввечері ми були на пляжі. І що на тому пляжі… Я дивився в гори, на фотки, і згадував кожну прекрасну мить проведену на ріці і вперше за 3 роки від нашого знайомства з Ляною вона побачила як з мене витікали рікою сльозинки…
Коли ми від’їжджали, а тихенько поклав пару копійок на підвіконнику наших господарів примовляючь «Ми ще туди повернемось..обовязково повернемось..!!!»
Фото тут fotki.yandex.ru/users/koljad/album/126994

Браво!!!!! Звіт заворожив Аж сам чуть не заплакав