Львівський клуб активного відпочинку

Вихідним словом в ній взято слово «Лбиця» – ймовірна назва гори, яка тепер є частиною села під назвою Велика Гора. Це і є найдавніша частина села. Можна припустити, що саме вона колись могла називатися «Лбицею». Північний схил гори доволі стрімкий. З-під нього беруть свій початок джерела, які і утворюють невелике водоймище, прозване Теплицею. (Правда, зараз воно досить замулене, запущене і навіть частково штучно засипане). Поселення біля гори «Лбиця» могло і одержати назву При-лбиця.

Найбільше правдоподібно, що сучасне урочище Стависько, яке з часу побудови Яворівського ВО «Сірка» знову стало водоймою, в ті далекі часи було лісистою місцевістю, до часу побудови Яном, Андрієм і Миколою Гербуртами містечка Брухналя (1514 р.). Місто було оточене кріпосним валом і водяним ровом. Для наповнення рову водою був споруджений став, який тягнувся від Брухналя в сторону прилбицького лісового масиву понад річку Гноєнець. Підлиті водами ставу дуби опинилися на дні ставу, де і були занесені мулом. Та десь уже в ХVІІ–ХVШ ст. містечко Брухналь втрачає своє значення, старіють і руйнуються його укріплення. Великий став перестає існувати.

Уже в 50-і ХІХ ст. роки Іван Шептицький відкриває ґуральню за 20-25 м на північний схід від ставу. Для постачання ґуральні водою був проведений водогін від джерел, що б’ють з-під Великої Гори. Для водогону застосовувались дерев’яні саморобні труби, які прокладалися через громадські угіддях у центрі села. Сільська громада спершу опиралася будівництву, але коли водогін став до ладу, усі побачили очевидний зиск. Труби, закопані в землю, не принесли ніякої шкоди муравнику, на якому в ті часи вибілювали полотна. За кілька десятків метрів від ґуральні був поставлений дерев’яний жолоб, в який постійно стікала вода з водогону. Селяни, які жили поряд, мали можливість в будь-який час брати воду чи вигнати тварин до водопою, а особливо зручно було взимку, коли вода в ставі замерзала. Прислужилась джерельна вода і не одному перехожому. Ґуральня проіснувала до осені 1944 року, поки якийсь селянин не задумав скористатися безвладдям у селі і не виліз знімати з ґуральні дахівки для своїх потреб. Цього було достатньо, щоб инші зробили те ж.. Через певний час розібрали ґуральню до фундаменту. Труба-комин її котельні височіла ще з десяток років.

3 часу побудови ґуральні частина продукції реалізовувалася в корчмах, яких було декілька в околицях. Одна з них біля шляху між Прилбичами і Мужиловичами за 150-200 м від моста, що стояв на потічку, який розмежовував угіддя сіл. Певний час корчмарем був жид на ім’я Сруль. І зараз в селі збереглася назва цієї місцевости «До Срулі».

У минулі століття сільське довкілля було доволі лісистим. У люстрації за 1515 рік зазначено, що в селі Прилбичах є чотири лани орної землі. Решту, очевидно, становили ліси і луки. Про наявність лісу свідчать і деякі назви урочищ, а саме: Дубиська. Під час меліоративних робіт в 60-ті роки XX століття на урочищі Стависько було виявлено в ґрунті ряд морених дубів, деякі з них так добре збереглися, що були використані як будівельний матеріал. Зберігся переказ про те, що з Дубиськ, з тодішнього лісового масиву, брали дуби для будівництва церкви.