Нереститься у березні—квітні, коли цвітуть верби, зокрема у Тисі та її притоках — протягом березня та першої половини квітня, у Дністрі, Пруті, Сереті та їх притоках — у другій половині квітня — в травні. Відкладає ікру на ділянках водойм з добре освітленим, вкритим піском чи дрібним галечником дном. У піску самки вигрібають заглибини, в які відкладають 10—20 тис. оранжевих ікринок діаметром 3—3,5 мм. Плодючість залежить від величини і віку самки. Ікра донна, тобто після відкладання опадає на дно, після чого самець запліднює її і вкриває галечником. Личинки розвиваються протягом 18—25 діб, через 5—10 діб вони перетворюються у мальків. При сприятливих умовах самки відкладають ікру на третьому році життя. Самці досягають статевої зрілості пізніше — на четвертому і навіть на п'ятому році життя.
Великі харіуси, яким минуло 4—5 років, тримаються поодинці на постійних ділянках річок, з яких суперників відганяють. У листопаді йдуть на зимівлю в глибокі ями і залишаються там до лютого. В теплі малосніжні зими залишаються активними і живляться тими ж кормами, що й форель. Поїдають також ікру форелі. Тому в тих місцях, де багато харіуса, форель зникає. У зв'язку із зміною гідробіологічного режиму деякі гірські річки стали непридатними для життя форелі але харіуси в них розмножуються і почувають себе нормально. Багато майже безрибних гірсько-карпатських річок, в яких несприятливі умови для струмкової форелі, можна зарибити харіусом.
Харіус порівняно важко піддається штучному розведенню, але розселяти його в інші водойми можна з вірогідністю успіху.
життєопис - з книги І.Турянина "Риби Карпатських Водойм". фото - моє.
