Як і всі інші місця в Карпатах це район по своєму унікальний. Пікуй – найвища вершина Львівської області, сам район є відносно простим для подорожей – відкриті невисокі хребти спрощують орієнтування, навкруги чарівні пейзажі. Але про все по порядку: добирались ми до початку маршруту поїздом Львів-Солотвино – це самий ковбойський потяг якій їздить Карпатами. Не знаю що саме нас примусило вийти в Волосянці (т.1 на карті), але саме звідси ми і почали. Відразу зазначу що краще розпочинати з Ужка (т.7) щоб не лазити непрохідними хащами. Так от, в Волосянку ми приїхали пізно вночі, відповідно кудись далеко йти не випадало, спочатку трішечки пройшлись селом, де нас намагались (не без успіху) налякати місцеві собаки, піднялись трошки на хребет і заночували. Гори тут невисокі – тому проблем з водою немає ... принаймні метрах в 100 біля галявини на якій ми зупинились навмання починався чистенький карпатський струмок. На наступний день йшли сильно зарослим хребтом до перевалу (т.3). Власне тому що цей хребет вкритий лісом і краще починати з Ужка, щоб відразу почасти насолоджуватись краєвидами. На самому перевалу починаються річечки які течуть в протилежні напрямки, причому ці річечки є досить повноводними. Тут ми пообідали і освіжились в чистій водичці. Далі починається підйом на основний хребет (до т.4). За другу половину дня ми встигли піднятись практично на вершину Старостина де нас застала гроза. Тут і заночували. На другий день погода нас не балувала – постійний туман і дощ час від часу. Пройшовши практично всі найцікавіші місця за обмеженої видимості ми зупинились перед початком Біласовиці (приблизно т.5). На третій день спустились в Котельницю, знайшли місцевого таксиста і доїхали до Воловця.
.
