Хоча зараз ще календарна осінь, але за вікном вже декілька днів пробує свої сили зима і досить вдало. Тому не було нічого дивного, коли Ваня (Boss) передзвонив і почав розмову з своєї улюбленої фрази "А как ты смотришь на..." Далі розказав, що він вже майже купив мотиля, як ходить транспорт, як йому не терпиться спробувати бісерні "безмотилки" і взагалі дав зрозуміти, що лід/не лід - а треба їхати на Винниківське озеро, по старому на "Комсу". Там понтон поперек берега, вода і у воді водяться хвостаті смугасті створіння спортивного вигляду і розміру. Їдемо? Їдемо! Зупинка, маршрутка, пересадка... Десь початок восьмої ми вже дивились на хаотично розташовані плями льодової корки, припорошеної снігом і темну, майже чорну з ранку озерну воду. Зайшли на понтон, на якому ще залишилось остаткування від бару, зламали пів сантиметрову корку льоду біля нього і... почалось!
Почалось з тих самих матросиків, які нагло брали на пусту мормишку, жирних кобликів на стоячку з мотилем, пари товарних плотвичок, наглючих ударів окунця трошки старших за матросиків. І так весь час. Майже третину улову схрумкали два кльових цуцика, які розправлялись з окунями не гірше котів і не відходили від нас.
Нажаль, нормальний фотоапарат Ваня не взяв, тому фото з мобілки



